НЕ БУДУ РЕМСТВУВАТЬ НА ДОЛЮ

Така звичайна всім картинка

Для українського села…

Була б якби на возі жінка,

Чи хоч би стежечкою йшла,

 

Однак коняка лиш пасеться,

Запряжена в порожній віз,

І тин міцний, лиш трохи гнеться,

Й трава навкруг чекає кіс.

 

На возі чисто, й соломинки

Нема, мов вітерцем здуло́,

Бо задньої немає спинки,

Немов її там й не було.

 

Коняка в упряжі нелегко

Траву рідку й низьку щипа,

Он соковита недалеко,

Але незручно діставать.

 

Коняці нікуди подітись,

Як й безталанному мені,

Адже нема за що вхопитись,

На жаль прийшли часи сумні.

 

Хоч сумно на життя дивитись,

Де я стою у самоті,

Самому віз пустий котити…

Невже це те, що я хотів?

 

Тягти його мені самому,

Чекаючи колись кінця,

Через роки і через втому

Ховати смуток із лиця.

 

Не буду ремствувать на долю,

Бо сам її я вибирав,

Собі я плакать не дозволю -

Все при мені, що назбирав.