ЧИ ВАРТО РЕМСТВУВАТЬ НА ДОЛЮ?

Така звичайна всім картинка

Для українського села…

Була б якби на возі жінка,

Чи хоч би стежечкою йшла,

 

Однак коняка лиш пасеться,

Запряжена в порожній віз,

І тин міцний, що ще не гнеться,

Й трава, мабуть, чекає кіс.

 

На возі чисто, й соломинки

Нема, мов вітерцем здуло́,

Та й віз без задньої частинки,

Немов її там й не було.

 

Коняка в упряжі нелегко

Траву рідку й низьку щипа,

Он соковита недалеко,

Але незручно діставать.

 

Коняці нікуди подітись,

Як й безталанному мені,

Адже нема за що вхопитись,

На жаль прийшли часи сумні.

 

Хоч сумно на життя дивитись,

Де я стою у самоті,

Прийдеться віз пустий котити…

Невже це те, що я хотів?

 

Везти його мені самому,

Чекаючи колись кінця,

Через роки і через втому

Стирати смуток із лиця.

 

Не буду ремствувать на долю,

Бо сам її я вибирав,

Прилюдно плакать не дозволю,

Все при мені, що назбирав.