ПАМ'ЯТЬ ДОБРА І ЖОРСТОКА...

Все тримає пам’ять добра і жорстока…

Сорок вісім років! Скільки ж це ночей

Ми в одному ліжку, поряд, бік до боку

Грілися й ховались від чужих очей?     

 

Завжди спільна ковдра м’яко зігрівала!

Як забути можна ті часи мені?

Щастя буде вічним – так тоді здавалось

В ті благословенні і спокійні дні!

 

А тепер лишилось світом білим нудить –

Є всьому початок, є всьому й кінець…

Сам себе питаю: “Чи невже всім людям

Таку гірку долю заповів Творець?”

 

Тільки плач не зможе побороти горе –

Це відомо сотням предків поколінь,

Краплі сліз не зроблять солонішим море

Й темряви нічної не заслонить тінь.

 

“Ви своєї долі є самі творцями”,

Сказано й писалось вже багато раз!

Ми ж не розлучались власними руками –

Доля, не спитавши, розлучила нас!

 

Пам’яті я вдячний, добрій чи жорстокій

За всі сорок вісім років, що були,

Йшли з надією вдивляючись у обрій,

Тільки жаль, що вдвох до нього не дійшли! 

  

Хоч мені одному солоно і гірко,

Та старатись буду жити за нас двох,

Ти ж світи мені, далека з неба зірко,

А я йтиму сам вже, спершись на посох…