ПЕЛЮСТКАМИ ЧЕРВОНІ МАКИ ПЛАЧУТЬ

Тепер мій вік зовсім уже на схилі,

Бажання сплять, надій немає,

Дні протікають, мов ледачі хвилі,

І я на них інертно колихаюсь.

 

Пелюстками червоні маки плачуть,

Мов заворожений дивлюся

На них бездумно, лиш хвилини трачу

Без ліку й ...млявості корюся.

 

Ці маки самосійні між рядами

Могил то там, то тут схилились,

Розкидані дощами та вітрами,

Червоними свічками засвітились.

 

Ідуть за днями дні – потік невпинний,

Я їх із жалем проводжаю…

Життя людини дуже швидкоплине –

Я цю безповоротність відчуваю.

 

Вже не гадаю, скільки буду жити,

Усе моє, що Богом дане,

За все стараюсь вчасно розплатитись

І у чужі не лізу сани.

 

А схил під гору далі все стрімкіший,

Міцніш за поручні тримаюсь,

Мені не веселіше, а страшніше,

Лиш на м’яку зупинку сподіваюсь.

 

Але що не кажи – життя прекрасне,

Не хочеться, щоб припинилось,

І довго щоб свіча твоя не гасла,

А жити і моглось би і хотілось.