А ЛИСТОЧКИ ВЖЕ ЖОВКНУТЬ...

Дрібній крапельці пари,

Десь між небом й землею,

Не пробитись крізь хмари,

Щоб з’єднатися з нею.

 

Краплі з хмарки легкої

Раптом падають в прірву

Й між брудною водою

Десь зникають у вирві.

 

Коли сонечко встане,

Їх підніме з вологи

Над болотом поганим

Та й поставить на ноги.

 

Так і я підіймаюсь,

Відчуваю – що живий,

Тому ще не схиляю

Свою голову сиву.

 

Знову вітер відчувши

Бачу далі безкраї,

До життя повернувшись

Мовби з пекла до раю.

 

Але настрій минає

Десь зникає безслідно

Й знову раю немає

В моїй крапельці бідній.

 

А для мене в цю хвилю,

Бо я знову безсилий,

Лиш сирен чорні крила

Замість світлих ідилій…

 

Пережду, як замовкнуть,

Прийде спокій до серця,

Хоч листочки вже жовкнуть

У осіннім озерце.

 

За прожите спасибі,

Пам’ять міцно тримає,

Із суцільної глиби

Пригадать дозволяє.

 

Буду нове складати

До старої  шкатулки,

Щоб колись відкопати

З її темних завулків.