ЩЕ ДОВГО БУДУ ПАМ'ЯТАТИ...

Знайома стежечка поміж гаражами,

В буденних справах не́квапом іду по ній,

Домашній пес з короткими ногами

Підбіг обнюхати, кумедний і рябий.

Дивлюсь – гараж відкритий, біля нього

Вузька компанія влаштовує пікнік.

Вітаюсь, придивляюсь до одного –

Це ж учень мій, бач, не впізнаю віддалік.

Назад через годину повертаюсь,

Від барбекю у хлопців стелеться димок,

Поговорити хочуть – зупиняюсь,

І вже розмова точиться, немов струмок.

Один із них – це Єлисеєв Женя,

Мене, учителя, все хоче пригостить,

Поклав вже тридцять три роки в кишеню,

Кажу йому: – Здоровим будь і хай щастить!

Він зголосився провести до дому,

За це йому я збірку підписав віршів…

Добро добром відплатиш, всім відомо –

Не жаль років, які пішли на школярів!

Ще довго буду, мабуть, пам’ятати

Цей несподіваний для мене епізод,

Життя моє на них було багате,

Тепер, як рій бджолиний їхній хоровод.