Я ДОЛІ ЗАВЖДИ БУДУ ВДЯЧНИМ

Хоч і не думав стати педагогом,

Моє життя пройшло у закладах освіти,

І в класах школи й за її порогом

Завжди були зі мною поруч діти.

 

Не знаю, звідки бралося терпіння –

Педагогічну долю витримать не легко,

Вона, немов торбина із каміням,

Яку життям нести і важко і далеко.

 

Та призвичаївся і ніс на плечах

Її з надією, що буде хоч підмурок,

Не кидав торбу з думкою про втечу,

Здаватися не звик – не схильний по натурі.

 

Робота ця прийшлась мені до смаку,

І відчував я на уроках насолоду,

Не видавав, мені здавалось, браку,

А успіхи дітей приймав, мов нагороду.

 

Отак життя пройшло вже непомітно,

Лиш теплі спогади лишилися про нього,

Тепер завжди спливають принагідно,

Мов епізоди із архіву дорогого.

 

Чи я жалкую інколи хоч з цього?

Таке питання в мене ще не виникало.

Я долі щиро вдячний за дорогу

Педагогічну, що мені в житті дісталась.

 

Педагогічній справі хто віддався,

Під щирими рядками сповіді цієї,

Хотілось би, щоб також підписався

Й не відмовлявся теж ніколи щоб від неї.