Сьогодні, Артеме, тебе я вітаю

Від щирого серця разом із сім’єю

Із двадцятирічним твоїм ювілеєм,

Здоров’я міцного і щастя бажаю!

Нехай по життю тобі буде в нагоді

У древньому Страсбурзі плідне навчання,

А ВИШу диплом потім стане в пригоді,

Здійснивши твої всі кар’єрні бажання.

Щоб завжди опорою був ти для мами,

Щоб батько із дідом гордились тобою,

Земля не хиталася щоб під ногами,

А долю тримав ти міцною рукою.

Вже зовсім дорослий – цього не відняти,

Не хлопчик тепер ти, а муж з бородою,

Тож труднощів досить тобі уникати,

Життя вже не схоже з дитячою грою!

Отож, як досвідчений, я тобі раджу,

Працюй, дорогий мій, собі на майбутнє,

Воно, як плоди, результати покаже –

Це все у житті буде завжди відчутним!

Чому ж ти, Артеме, такий невеселий?

У двадцять причини нема сумувати,

Адже все чудово! Сьогоді – в нас  свято

І привід прекрасний щасливо сміятись!

У тебе все є для життя необхідне,

Захочеш – прикласти свій розум зумієш 

Й завжди допоможуть тобі твої рідні

В реальність втілити юнацькі надії.

Як труднощі будуть в житті – не тушуйся,

Під ніс заспівай собі пісню бадьору

І легко всміхнувшись, з цього похизуйся,

Та знову крокуй лиш вперед й лише вгору!

Тоді тобі буде під силу дорога,

Багатий врожай прийде час пожинати,

Ти сильний у нас і за це слава Богу,

А Він допоможе до щастя дістатись!

Поглянь, як вінок тобі личить і впору,

Примірюй вже зараз його, мов в уяві,

А світло завжди є в кінці коридору

І зовсім не гріх всім помріять про славу!

А ще я бажаю тобі не забути

Ні мови своєї, ні рідного краю,

Й бажання додому колись повернутись,

Та й з дідом старим обійнятись, бажаю!

Підкралась осінь непомітно,

Погода стала вже не літня,

Ось небо хмарами покрилось

І літня спека враз скінчилась.

Зелені крони ще привітні

І чорнобривці буйно квітнуть,

Та стихли вже пташині співи,

Й чорніють тихо сонні ниви.

Але не забариться скоро

Пора холодна і сувора,

Хоч осінь буде золотою,

Трава під ковдрою товстою

З під листя жовтого в окрасі

Ще зеленітиме до часу,

А потім росу змінить іній

Холодний і сріблясто-синій…

Та жити далі захотілось,

Мов друге дихання відкрилось,

Немов з’явились нові сили

І я, як човен на вітрилах!

Усе лишається позаду,

Життя складається до ладу,

І осінь знов, неначе літо

Та й стимулює далі жити!

А вітер крони колихає,

На них дивлюсь я і гадаю

Якими будуть дні майбутні,

І хочу, щоб не каламутні,

А чисті їх струмки осінні

Підряд були б живі й нетлінні…

Нема гріха цього хотіти,

Адже один лиш вік нам жити!

Така звичайна всім картинка

Для українського села…

Була б якби на возі жінка,

Чи хоч би стежечкою йшла,

Однак коняка лиш пасеться,

Запряжена в порожній віз,

І тин міцний, лиш трохи гнеться,

Й трава навкруг чекає кіс.

На возі чисто, й соломинки

Нема, мов вітерцем здуло́,

Бо задньої немає спинки,

Немов її там й не було.

Коняка в упряжі нелегко

Траву рідку й низьку щипа,

Он соковита недалеко,

Але незручно діставать.

Коняці нікуди подітись,

Як й безталанному мені,

Адже нема за що вхопитись,

На жаль прийшли часи сумні.

Хоч сумно на життя дивитись,

Де я стою у самоті,

Самому віз пустий котити…

Невже це те, що я хотів?

Тягти його мені самому,

Чекаючи колись кінця,

Через роки і через втому

Ховати смуток із лиця.

Не буду ремствувать на долю,

Бо сам її я вибирав,

Собі я плакать не дозволю -

Все при мені, що назбирав.

За обрієм в далекім краї

Під номером сімдесят п’ять

Перон позаду залишаю -

Наступний треба зустрічать.

Дванадцять місяців до нього,

Перон наступний не близький,

Але була б пряма дорога

І щоб багаж був не важкий.

Пригод не хочеться чекати,

Та все завжди у волі Божій,

Тому не треба теж лякатись,

Якщо не кожен день погожий.

Поки ще чуєш перестуки,

Що рейки мирно лічать в такт,

Не опускай, козаче, руки,

Ти хоч старий, але ж козак! 

Остання буде десь зупинка,

Не знаю, правда, де вона,

Життя тонке, мов павутинка –

Кінець не видний із вікна.

А може ти і не помітиш

Між шпалами кінця її,

Прості обабіч видно квіти

Мелькають, як роки твої…

Живи, радіючи щоденно,

Який навколо краєвид!

Життя прекрасне й нескінченне

І в нього вплетений твій слід!        

Я вспоминаю день присяги,

Где наш Олег, студент-курсант,

В торжественности и отваге

Ведёт, почти как лейтенант,

Весь курс. Строй площадью проходит,

Чеканит шагом строевым,

За запевалой песнь заводит –

Всё по плечу им, молодым!

Ты в стайке скромной средь студенток,

С тобою фотоаппарат,

Снимаешь главные моменты,

Чтобы запомнился парад.

Такой пред мною ты предстала

И приглянулась мне тогда,

Потом женою сыну стала,

А мне, как дочкой навсегда!

Ваш дом сегодня полной чашей

Я вижу с радостью в глазах,

Цветут, как розы, дочки ваши

И будущее в вас в руках.

Ты, как в оркестре дирижёром,

В семье даёшь всему толчок,

Советчиком и контролёром

И как для скрипок всех смычок.

Поэтому тебе желаю

Сегодня я от всей души,

Цвести, благоухать, как в мае,

У радости и счастьи жить!

Уже вы прожили немало

Душою в душу каждый день,

Не часто в паре тосковали,

Пусть же цветёт для вас сирень!

Сьогодні знову Великоднє свято,

В житті моєму аж сімдесят п’яте!

Бог дав вже некороткий вік прожити,

Та жаль, сьогодні ні з ким розговітись…

Як з давнини в народі повелося,

Святити Паску вже не довелося,

Нема здоров’я, ще і дощ надворі –

Тяжкі закрили хмари місяць й зорі.

На самоті сиджу в пустій квартирі

Одноманітно дні проходять сірі…

Є холодець із крашанками й паска,

Гостей зустріть готовий я: – Будь ласка!

Приїхать обіцяє син з сім’єю,

Побачимось, відтаявши душею,

Мене ніколи він не забуває,

Як я його, із радістю чекаю.

Приїхали, на вході привітались,

Потисли руки, міцно обійнялись

І за столом навбитки – гра дитяча,

Хто переміг, прийде тому удача.

На всіх свячену паску розділили,

За свято, хто що міг, перехилили,

“Христос воскрес” із радістю лунало

“Воістину воскрес” відповідалось.

Сьогодні знову Великоднє свято,

В житті моєму аж сімдесят п’яте!

Хай Бог дає до нового дожити,

І щоб було з ким свято розділити.                    

Хоч і не думав стати педагогом,

Моє життя пройшло у закладах освіти,

І в класах школи й за її порогом

Завжди були зі мною поруч діти.

Не знаю, звідки бралося терпіння –

Педагогічну долю витримать не легко,

Вона, немов торбина із каміням,

Яку життям нести і важко і далеко.

Та призвичаївся і ніс на плечах

Її з надією, що буде хоч підмурок,

Не кидав торбу з думкою про втечу,

Здаватися не звик – не схильний по натурі.

Робота ця прийшлась мені до смаку,

І відчував я на уроках насолоду,

Не видавав, мені здавалось, браку,

А успіхи дітей приймав, мов нагороду.

Отак життя пройшло вже непомітно,

Лиш теплі спогади лишилися про нього,

Тепер завжди спливають принагідно,

Мов епізоди із архіву дорогого.

Чи я жалкую інколи хоч з цього?

Таке питання в мене ще не виникало.

Я долі щиро вдячний за дорогу

Педагогічну, що мені в житті дісталась.

Педагогічній справі хто віддався,

Під щирими рядками сповіді цієї,

Хотілось би, щоб також підписався

Й не відмовлявся теж ніколи щоб від неї.

Приємно на душі, коли згадаєш друзів,

А як із ними ще і разом ріс

В одному класі, десять літ в тісному крузі,

То стане тепло зовсім, як колись!

Оце й тебе згадав землячко я сьогодні,

Адже у тебе знатний ювілей,

Уже лютневі дні кінчаються холодні

Й іскриться блиск весняний із очей.

Якби в цей час доводилося б вибирати

Із ким мені у ро́звідку іти,

Упевнений – не став би я і мить вагатись –

Хто краще тебе б зміг допомогти?

Бо ти не тільки сильна, ти ще й справжній лідер,

Роки ідуть, ти й далі не здаєш,

Боєць і волонтер, стрімка, як свіжий вітер,

Завжди і приклад й руку подаєш!

Тож я тобі всього найкращого бажаю

Від серця щирого і від душі,

З нагоди ювілею міцно обнімаю

І скромні ці присвячую вірші! 

Моей любимой внучке

На восемнадцать лет

Она, как из-за тучки

Пробился яркий свет!

Всегда январским утром,

С усмешкой озорно́й

Окинет вглядом мудрым

Весь мир через окно.

В неё такой характер –

Проникновенный взор,

Готова и к контакту,

А надо – даст отпор.

Взрослела незаметно,

Красавицею стала

С улыбкою приветной

На личике овалом.

Оно с загадкой лунной,

С него – хоть воду пить,

Сияет блеском юным,

Что может ослепить.

Пусть всё в неё отлично

Сложи́тся: жизнь, успех:

Разумно и логично,

Но не на завить всех!

Обходит стороною

Невидимой печаль,

Здоровье за собою

Ведёт по жизни вдаль!

Желаю тебе Женя

На жизненном пути

Без устали и лени

С упорностью идти,

Не замечать помехи

Идя к своим мечтам,

К желанному успеху,

Ты счастье встретишь там!

И я тебе желаю,

(Я этого хочу!):

Иди, не уставая

Тебе всё по плечу!      

Останній день осінньої пори!

Зима попереду, а з нею нові свята

Приємні дні і теплі вечори,

Ми знаємо, у них життя багате!

Будь, Ігоре, бадьорим й молодим,

Нехай роки твої попереду ще кращі

Ідуть, не розчаровують нічим,

Щоб не забулися ніколи і нізащо!

У тебе є сім’я – ти їй опора,

А ти ж її глава і це відповідально,

Цей пост передавать тобі не скоро,

Тому здоров’я буде хай нормальним.

Нехай сьогодні поцілує ніжно

Оксана, а Артем обніме й стисне руку,

Ще скажуть тост урочисто й неспішно

А я бажаю дочекатися онуків!

І, дочекавшись їх, щасливим бути,

Як Тьому я колись, малих водити,

Від них подяку в старості почути,

Радіючи, що правильно зумів прожити.

Нехай зима попереду, але

В останній день осінній ми тебе вітаєм,

Тобі привіт із України шлем,

Здоров’я, щастя й радості бажаєм!