СУМНІВИ В МИНУЛОМУ ЗАЛИШ!

Моє життя, як і раніше, протікає

В повільнім темпі, майже без пригод,

Спираючись на палицю, я шкутильгаю,

Стомився уникати перешкод.

 

Спиняюсь часто, оглядаючись довкола,

Мов хочу пішоходів пропустить,

Мене охоплює тривога, як ніколи,

Невпевненість не хоче відпустить.

 

Та знаю, що це зовнішня пересторога,

Всередині я вільний від тривог,

Переді мною стелеться пряма дорога

І я іду по ній без допомог.

 

Позаду по узбіччях, мов старі химери,

Події залишаю і людей,   

Майбутнє теж потрібне і пенсіонеру,

Немов повітря свіже для грудей.

 

Що залишився сам, один, приймай без жалю,

Дорога не скінчилась – не лягти ж?

Розумніше – це треба рухатися далі,

А сумніви в минулому залиш!

 

Ото ж іду і дихаю на повні груди,

Хай контролюю кожен новий крок,

Життя прекрасне і продовжуватись буде,

Як уникатиму сумних думок.

 

НЕСПОКІЙ ОДИНОКОЇ ДУШІ

Що відбувалося в житті – не розумів,

Немов боявся висновки робити,

З обох тільки себе завжди за щось корив

І не переставав її любити.

 

Отак піввіку майже в парі прожили,

Були і світлі й пасмурні сторінки,

Через життя нелегку ношу пронесли,

Не гаючи часу́ на відпочинки.

 

Крізь пальці дороге стікало, мов вода,

Та йшли вперед без жалю за минулим,

Здавалось, що земля під сту́пнями тверда,

Кінця близького серцем не відчули...

 

Прожити б вдруге все спочатку, та тепер

На це немає жодної надії,

Вже сивочолий і слабкий пенсіоне,

І пам’ять жалить хворе серце змієм.

 

Тепер прожитого не зрозуміти суть…

Пройшло життя, повиростали діти,

Онуки у студенти чергою стають,

Лиш їм із нею більше не зустрітись.

 

Така ось сповідь одинокої душі,

Яка живе давно своїм минулим,

Вона, сумуючи невтішно у вірші,

Оплакує, що в часі потонуло.

 

ОЧІКУЙ НОВИХ УСПІХІВ І РЕЗУЛЬТАТІВ!

Пройшли одинадцять років у боротьбі,

Сьогодні ти не просто учениця,

Ми бачим з гордістю вже ВИПУСКНИЦЮ,

А ЗОЛОТО твоє, повір мені, В ТОБІ!

 

Батьки радіють ЗОЛОТУ в своїй дочці,

Адже воно в знаннях непересічних,

В гармонії, з красою, органічно

Сплелись терпіння й скромність на твоїм лиці.

 

Батькам, як зірочка, на небі голубім,

Ти будеш мов медаллю ЗОЛОТОЮ,

Й сердечна і з міцною головою,

Характером м’яким і СЕРЦЕМ ЗОЛОТИМ.

 

Такою й завжди будь, мов компас твій талан,

Світитиме самій у першу чергу,

Все, що захочеться тобі, одержиш,

Адже можливостей побачиш океан!

 

Щаслива доля буде, як дороговказ,

І поведуть до успіхів дороги –

Від перемоги знов до перемоги,

Бо ти, як золотом оправлений АЛМАЗ.

 

Чекаємо із нетерпінням атестат,

Бо він – білет до вищої освіти,

Її під силу теж оволодіти

Тобі, тож будуть й успіхи і результат!

 

Ще будуть в тебе і МЕДАЛІ ЗОЛОТІ,

І грамоти й з відзнакою дипломи,

Ти будеш легко йти до них без втоми

І завжди в тебе буде все висоті.

ІЗ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ЗЕМЛЯЧКО!

Із щирим почуттям поваги і любові

Всі ці рядки, Любов Іваівно, писались

Тобі торік, до них додав сьогодні нові,

Жаль, що останнім часом рідко спілкувались...

 

Сьогодні ці рядочки знову надсилаю

Тобі, моя і однокласнице й землячко,

Ще при здоров’ї довгих-довгих літ бажаю

Й хай не турбують у майбутньому болячки!

 

Вже більше не хворій ні чим, тобі здаватись

Ніяк не личить, ти ж бо сильною вродилась,

І можеш лідером ще довго залишатись,

А твоє соло в пісні ще не закінчилось!

 

Хай скоро і війна забудеться назавжди,

Жаданий мир у душах вселиться віднині,

А потім всім живеться в злагоді і правді

В благословенній та квітучій Україні.

 

Як ще багато хочеться тобі сказати

Хорошого і теплого, щоб ти зігрілась,

Але всього не можна разом побажати,

Нехай приходить в купі все, чого б схотілось!

 

Завжди ти посмішкою щирою своєю

З людьми ділилась, притягаючи до себе,

Ділись в майбутньому ще довго-довго нею,

Світися, Любо й далі, наче зірка в небі!

 

Оці рядки Любов Іванівно писались

Тобі торік, до них додав сьогодні нові,

За рік хай рідко ми з тобою спілкувались,

Але із почуттям поваги і любові!                         

З ПРОЖИТИХ РОКІВ ВИСОТИ

Село моє хоч у глибинці,

Та тягне у рідні краї

Повезти нехитрі гостинці

Й відвідати близьких своїх.

 

Там юність колись залишилась,

І мов маячить вдалині,

Вже школи немає, де вчились,

Хоч й досі ще сниться мені.

 

Дитинство у ба́тьківській хаті

І юність там теж відцвіла,

Хай бідні - душею багаті,

Ми їхали в світ із села.

 

З собою несли найтепліші

Найкращі картинки в душі,

Із ними було сміливіше,

Про це признаюся в вірші.

 

В дев’ятому класі красива

Дівчина з’явилась одна

Дивилась на все боязливо,

Спідло́ба, немовби, вона.

 

А звати було її Ліда,

Рум’янцем горіло лице,

Статура струнка, миловидна –

Вся, як молоде деревце.

 

Не бачив її після школи,

І навіть, коли п’ятдесят

Стрічали всім класом! Ніколи

Її не було між дівчат.

 

Тоді щось пробігло між нами,

Як Ліда стояла сама,

Очима лише, не словами

Зустрілися ми крадькома.

 

Той погляд з тих пір не забувся,

Він прямо у серце мене 

Вразив тоді та й відгукнувся,

Мов перше кохання шкільне.

 

Знайомство було не тривалим,

Я з виду не був показним,

Навряд чи мене помічали,

До того ж не був говірким.

 

Таїв почуття ті від всіх я

А матері якось вдалось

І прізвище дівчини й ім’я

Дізнатись тайком від когось.

 

Лишилось назавжди питання

І боляче мозок свердлить…

Чому так і вмерло кохання?

Себе лише можна винить!

 

Ти вибач за те, що не склалось,

За те, що я був боязким,

Що щастя ми вдвох не спізнали...

А вік твій пройшов де, із ким?

 

Пробач мою пам’ять жорстоку,

Що потім я в краї чужім

Стрів іншу, таку ж яснооку

І з іменем також таким.

 

Прожив все життя лише з нею,

Ніколи тебе не згадав…

Мабуть ти світила зорею,

Та я цього не відчував!

 

Не знаю, за що вибачатись,

Та ти мене, Лідо, прости,

Що хочу тебе ще згадати

З далеких років висоти…

 

Буває, примариться юність,

Туманом легким промайне...

А шкода за тим, що минулось,

Тепер лиш тривожить мене…

А СЕРПЕНЬ КРИЛОМ ВЖЕ МАХАЄ ПТАШИНИМ...

Уже в тридцять третє стрічаєм це свято,

Для всіх нас воно головне й всенародне,

Країні – це мало, людині ж багато,

Отож привітаймо себе з ним сьогодні.

 

Хай серпень крилом помахає пташиним

Усім, як на сонячну згадку про літо,

І зникне гортанним ключем журавлиним –

У вирій йому теж пора вже летіти…

 

А ми його поглядом довгим із сумом,

Прово́дьмо до ве́сни, стрічаючи осінь,

Вона в золоті все одягне костюми,

І сонце світити ще буде крізь просинь!

 

Пригріє ще й лагідне бабине літо,

А там, після слякоті, снігу й морозів

Настане весна, будуть березень й квітень,

За травнем і червень новий на порозі!

 

Якби лиш війна відійшла із зимою,

А нам би його зустрічати у мирі,

Щоб трави зелені вмивались росою,

А серпень новий готувався у вирій!

 

ДУМКИ МОЇ ТЕПЕР НА ЖАЛЬ ПОВІЛЬНІ

На старості так час збігає непомітно,

Пів шостого піднявся, дещо встиг,

День без подій значних пройшов одноманітно,

І не цікаво і буденно й без інтриг...

 

Та все ж суттєве й заплановане вдалося –

Три справи до обіду завершив,

Але на інші чомусь сили не знайшлося,

І я … перепочити захотів.

 

Чи лінь причиною була, чи справді втома

Чомусь шукати відповідь не став,

Нахлинула байдужість досі незнайома,

І я на потім все повідкладав.

 

Але у думках цвяхом начебто стирчало

Питання: звідки і чому таке?

Енергії ж цілком раніше вистачало

На все нове і навіть громіздке!

 

Думки мої тепер від лінощів повільні,

Не можу сам зарадити собі,

Стікають у одноманітності суцільній,

Байдужості сприяють та журбі.

 

З обіду аж до півночі не пригадаю,

Як, промайнувши, час невпинно збіг,

У ниточці його якісь вузли шукаю,

Подій стараюсь відновити перебіг.

 

Та в пам’яті чомусь немов задеревіло,

І голова, ясна колись, вже не моя,

В ній, як надворі в пізню пору, потемніло

А що було, мов змила течія.

 

Стряхнутись би, як в казці Фенікс, відродитись,

Вернутися в колишню благодать,

Колись прожите від початку знов прожити

І все відчути так, що очі заблищать!

 

ВІРШІ НЕХАЙ ПІДТРИМАЮТЬ МЕНЕ!

Мабуть життя вже добігає до кінця,

Бо паспорт восьмий розміняв десяток,

Морщини й сірість вже не згладяться з лиця –

Вони років прожитих відпечаток…

 

Та суть життя людей не тільки у роках –

Адже вони лише відрізок часу,

А важливіше те, який пройшов ти шлях,

І скільки ще енергії в запасі.

 

Можливо ти сто років тільки проживав

У нірці чи печері неглибокій,

А головне робити навіть не почав,

Хоча його здійснити досить й року.

 

Дивіться не в своє минуле, а вперед,

До головного може ближче й кроку,

Та щоб побачити жаданий силует

Зніміть з очей туманну поволоку.

 

Тоді життю не буде видно ще кінця,

Зрадливо паспорт вік твій не покаже,

Морщини й сірість зовсім зникнуть із лиця,

Їх молодечий блиск очей замаже.

 

То що ж тепер візьму собі за головне? –

Ламав я голову й прийшла ідея –

Нехай вірші мої підтримають мене,

Продовжать вік, як справжня панацея.

 

ПОВИГОРАЛО ВСЕ У ГРУДЯХ...

Перегоріло щось у грудях,

Лиш холод відчуваю в них,

А навкруги щасливі люди –

Це видно на обличчях їх.

 

Звичайно, труднощі воєнні

Помітні в настроях людей,

Суєтність в клопотах щоденних

Не покидає їх очей.

 

Та все ж надії гріють очі

Всіх, лише я зовсім один

Не відчуваю після ночі

Вже й ранку без чітких причин.

 

Шукать стомився ті причини,

Аби позбутися від них,

Але вони, як сірі стіни

Уздовж моїх стежок вузьких.

 

Усі причини не назвати –

Класифікації нема,

Та всіх не треба і шукати,

Бо обійдуся і двома.

 

Самотність – першою поставлю,

Але вона не головна,

Від неї інколи й позбавлюсь,

Бо ще страшніша є одна.

 

Що без коханої дружини

Вже мушу доживати вік,

Немов на пустирі билина,

Та, що зачахла ще торік.

 

Повигорало все у грудях,

Лишився попіл лиш один,

Життя цвіте і пахне всюди,

А я вдихаю ось ... полин.

 

З днем народження черговим!

Час за роком рік шикує,

Та тебе він не міняє,

Як колись й сьогодні, Юлю,

Всіх красою підкоряєш!

 

Очі світять добротою,

Як завжди, вони привітні,

Легко бути всім з тобою –

Мов притягуєш магнітом!

 

Вдача лагідна у тебе

І характер, мов на заздрість,

Не обділена ти небом, 

Поряд буть з тобою в радість!

 

Й ваші донечки обидві

Всім у тебе удалися,

Кращі риси по молитві

В спадок їм передалися.

 

Юля! Я сьогодні знову

Шлю найкращі побажання –

На дверми завжди підкову

А в сім’ї любов й кохання!

 

Хай попереду у тебе

Довгий вік сплива щасливо,

А в очах нехай все небо

Відбивається красиво!

 

Цими, як зумів, рядками

З днем народження вітаю,

І душею і словами

Щастя й радості бажаю!