ГАРМОНІЯ ЖИТТЯ

Щороку важчає торбинка

З усім прожитим на плечах,

Вона, мов скарбів повна скринька,

Які ховаються в літах.

 

Її немов не помічаєш,

Зручніш поправивши, несеш,

Що в тій торбинці, зберігаєш

І так, аж поки не впадеш.

 

Ідеш  і мозок думки крають,

Чи є якийсь у тому зміст?..

Без відповіді відлітають,

Вони, неначе жовтий лист.

 

Від монотонності цієї

Спиняєшся перепочить,

Аби змиритися із нею,

Не назавжди, а хоч на мить.

 

Спочив і клунок знов на плечі,

Ідеш вже значно веселіш,

Здаються легшими всі речі,

Незручностей всього на гріш.

 

Проходить рік, твоя торбина,

Поважчала, але ти звик –

Отак влаштована людина,

Лише б не муляв черевик.

 

Колись впадеш, та не відчуєш,

Який тягар за вік придбав,

Носив, терпляче, тільки всує,

Не повторив би, боже збав!

 

І не повториш, що не можна,

Колись ще Геракліт сказав:

У одну річку неспроможний

Зайти ніхто, якби й бажав.

 

Ніхто не скаже нам, для чого

Тоді торбину ту нести,

Морочить мозок, бити ноги,

Упавши, встать і знову йти.