ЖИТТЯ - ЦЕ БЛАГОДАТЬ

Не ві́даю, живу, чи проживаю

За днями дні, що стрімко так біжать,

Куди ведуть тепер вони, не знаю,

Але приймаю їх, як благодать.

 

Адже життя – це подарунок долі,

За нього слід подякувати лиш,

Бо наші дні, немов уроки в школі,

Та з кожним з них стаєм ми не мудріш.

 

А  досвід все вкладається в копилку

Та він, подібно золоту, тяжкий,

І кожен сам несе свою торбинку

Ступає на не топтані ніким стежки.

 

Життя, як золото, важке й блискуче,

Несем його, мов до ломбарду скарб,

Та там його залишим неминуче

Без жалю, бо зблизька воно без фарб.

 

В повітрі чуються назрілі зміни

І Ренесанс вже проситься давно,

Але Петрарки ще не видно нині,

Мабуть поки не вигралось вино…

 

Минули сподівання на Месію,

Армагедону хмари грозові

Тривожно над Землею страхи сіють

І тоншають все ниточки надій.

 

Давайте всі отямимось -  повсюди!

Невже не можна жити без війни?

Життя у кожного одне лиш, люди!..

Та всі чомусь страждають без вини!

 

Чому ми не живем, а проживаєм?

Після життя окрім своїх гріхів

Що понесем, якщо добра не маєм?

Й назад не вернем згаяних років!