ЖИТТЯ - ЦЕ БЛАГОДАТЬ

Не ві́даю, живу, чи проживаю

За днями дні, що стрімко так біжать,

Куди ведуть мене вони, не знаю,

Приймаю кожен з них, як благодать.

 

Адже життя – це подарунок долі,

За нього треба дякувати лиш,

Бо наші дні, немов уроки в школі,

І з кожним з них стаємо ми мудріш.

 

А  мудрість та вкладається в копилку

Вона, подібно золоту, тяжка,

І кожен сам несе із ним торбинку

По ще не топтаним ніким стежках.

 

Життя, як золото, важке й блискуче,

Несем його, мов до ломбарду скарб,

Та там його залишим неминуче

Без жалю, бо зблизька воно без фарб.

 

В повітрі чуються назрілі зміни

І проситься Відродження давно,

Але Петрарку ще не видно нині,

Мабуть поки не виграло вино…

 

Часу нема чекати знов Месію,

Армагедону хмари грозові

Тривожно над Землею страхи сіють

І тоншають все ниточки надій.

 

Отямимось давайте, добрі люди!

Невже не можна жити без війни?

Життя у кожного одне повсюди,

Та всі чомусь страждають без вини!

 

Чому ми не живем, а проживаєм?

Після життя окрім своїх гріхів

Що понесем, якщо добра немає?

Й назад не вернем згаяних років.