ПРОЖИТО ВЖЕ СІМДЕСЯТ П’ЯТЬ!..

Великий ювілей вже близько,

Сьогодні майже він впритул,

Я голову схиляю низько

Й живу без огляду на гул,

 

Що мимо вух моїх проносить

Сучасний ритм безцеремонно,

Аж закриваю вуха: Досить!

Та він свердлить їх монотонно.

 

Два боки в кожної події,

Один – це радість, інший – смуток,

За радістю рояться мрії,

Від смутку – пустоти початок.

 

Сімдесят п’ять – життя прожите,

Лишилось, мабуть, зовсім мало…

Але прийшло вже нове літо,

І сподіваюсь – буде вдалим!

 

Зі мною тут зібрались рідні

І це для мене – справжня радість!

Не одинокий я, не бідний,

Позаду зникла безнадійність!

 

А я сьогодні лиш бажаю –

Онуки щоб були щасливі,

Щоб мир нарешті в ріднім краї

Настав назавжди справедливий!

 

Я не любив себе ніколи,

Не привертав собі увагу,

Серед простих людей довкола

Старався заслужить повагу.

 

Піднімем келихи з ігристим

За нас сьогодні й за майбутнє,

За щирі помисли і чисті,  

Та за стосунки добрі й дружні!