ЗА ЦЕ Й ЦІНЮ СТАРИННИХ ДРУЗІВ Я

       (за Анатолієм Кардановим)

 

За що ціню старинних друзів я?

За те, що поряд з ними не старію –

Була із ними молодість моя,

Із ними наші ювілеї гріють.

 

Нам сумувати, друзі, ще не час.

Нехай давно вже двадцять літ минуло,

Хоч пізно засинаєм повсякчас,

Та в вікнах засіріє – ми й проснулись.

 

Ми ще один одного впізнаєм,

Хоч зустрічаємось занадто рідко,

Зростає наш IQ із кожним днем,

Ковтнем для пам’яті пігулку гірку.

 

Заснути не дає радикуліт,

Хрустять і не згинаються коліна,

Ми будем жити, поки ще болить

У нас душа за наше покоління!

 

Стаєм сутулі й вже у сивині

І заздрим, коли міцно спить хтось поряд,

Та й для нужди бувають вихідні,

Роки міняють погляди й світогляд.

 

Нащадки не забудуть нас в віках

І всім нам вічним памятником буде

Залишений онукам ДНК.

За це і Бог і люди не осудять.

 

Посперечаємось ще з долею не раз

Роки течуть, як навесні водиця

А поки п’ється, вип’ємо ж за нас

За наші нестаріючі обличчя!