ПІДСЛУХАВ (ЧИ ПРИДУМАВ?) НЕНАРОКОМ

Побув в селі, відвідав матір,

І хоч з дороги притомився,

Як за столом присів у хаті,

На серці спокій поселився.

 

А потім дома, ненароком

Підслухав – може показалось?

Та, звісно, кинулося в око,

Відтак на пам’ять нанизалось.

 

– Як батько там? Що баба каже? –

Фрагмент донісся із розмови.

– Хай потім сам тобі розкаже –

Чуть між словесної полови.

 

Сиджу, чекаю, що і в мене

Про  бабу запитать захочуть…

Обговорили все натхненно,

Тоді, по логіці жіночій:

 

– Послухай, у одному вірші

(дійшла таки й до мене мова)

Артист відомий серед інших,

Ще й ілюстрація чудова.

 

У збірці батьковій останній

На сцені цей артист співає,

Читати стала із чеканням,

У пам’яті все оживає!

 

Найкращі враження лишились,

І батьків відгук став цікавить,

Вже дуже схвального хотілось,

Як щирим буть, а не лукавить.

 

Була колись я на концерті,

(аж по сьогодні ще в захваті!),

Але скажу тобі відверто ‒

Поет наш тут в неадекваті.

 

У тому вірші стільки злості,

Словами важко передати,

Перемивав біднязі кості,

Противно навіть і читати.

 

Що ж, час завісу відкривати ‒

До сліз розчарував читачку!

А про причину щоб дізнатись,

Ось цим закінчую балачку.

 

Є вірш у мене зі словами

“Вид, з дозволу, цього артиста…”,

Де ще й підкреслено рядками:

“Неначе відьмине охвістя,

 

Підтяжки в нього між ногами”.

Підкочує недобрим сміхом,

Його б зі сцени батогами

(підтяжками) ‒ не буде гріху.

 

Екстравагантність недоречна,

Коли вульгарність випирає,

Культура, хоч і дискотечна,

Хай теж культурні межі має!

 

Той вірш присвячено культурі,

Мети артиста ображати

Не мав ‒ це не в моїй натурі,

Заплакать би, а не сміятись!

 

Про батька все ж таки згадала,

Хоч в непривабливому тоні,

А про бабусю й не дізналась…

Сидить старенька на ослоні.

 

Змінились люди, не впізнати,

Себе самих тепер лиш чують,

Серця – музейні експонати,

Холодні, черствістю дратують.

 

Нас пристрасті заполонили,

Мілієм день від дня невпинно,

На щось пусте все тратим сили,

Але ж самі у цьому винні!

 

Це лиш пера лукаві проби,

Кінчаючи, додам до слова,

Хоч і від першої особи,

Та не про мене йдеться мова.