ЧИТАВ Я ВЧОРА ЗНОВ ТВОЇ ЛИСТИ...

Пройшло п’ять років, як уже тебе нема,

Тож, як годиться, треба пом’янути,

І я листи твої читаю крадькома,

Аби в уяві молодість відчути.

 

Хто думав, що читатиму твої листи,

Датовані сімдесят третім роком?

Але про них сьогодні нагадала ти

І я читаю знов, мов ненароком.

 

Пригадую, як тесть свої також читав,

Коли не стало вірної дружини,

І він не вміло сльози теж свої ховав,

А я не розумів цьому причини.

 

Тепер і я, читаючи твої листи,

Відчувши, що років не повернути,

Що поруч мене більше вже не будеш ти,

Не розділятимеш ні радощів, ні скрути,

 

Читаючи твої листи, я знов відчув –

Ми так були щасливі і багаті,

Тепер приймаю з сумом істину гірку,

Немає сили визнати утрату.

 

Але життя продовжує іти повз нас,

Тож доведеться із усім змиритись,

Всі крапки й коми в ньому розставляє час,

Знаходить треба тільки сили жити.

 

Я дякую, що ці листи ти зберегала,

Вони не раз згадати допоможуть

Щасливі дні, мов океан твого тепла,

І , як тоді, мені купатись в ньому змогу!