ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ РІК І ФІЛОСОФСЬКИЙ КАМІНЬ

Вже на поріг ступає двадцять третій,

Яким він буде важко відгадати,

Та в ньому теж багато перипетій –

Стабілізації не час чекати.

 

Складним він буде, треба готуватись,

Сприймати все, що слатиме нам доля,

Бо звикли вже давно не дивуватись

Що є, те й грать, не вибирати ролі.

 

Вже звикли Новий рік – давно не свято,

В календарі чергова дата лише,

Одна серед усіх, яких багато,

Пройде – вже не приклеїш чи допишеш.

 

То що ж, не святкувати, просто жити,

На перше січня не звертать уваги?

Свята минули й нікуди спішити,

Одні лиш будні, скінчились розваги?

 

Давайте щось цікаве пошукаєм,

Дивись – і двадцять третій чимсь відмітим,

Чим небудь, хоч поки ніхто не знає,

Даремно теж не хочеться сидіти!

 

А де шукати, щоб схопить ідею,

Свята пройдуть, а далі що робити,

Чи є універсальна панацея,

Якщо хто знає, просим поділитись.

 

І я ділюсь: по-перше, є дитина,

За неї несемо відповідальність,

Не згаймо ж вирішальної хвилини,

Дитина може втратити реальність.

 

Їй правильні б мотиви показати,

Ходить навчити вірними стежками,

Та ще від плевел зерна відділяти

І не шукати філософський камінь.

 

По-друге: був у школі культ учіння,

Давайте в двадцять третьому відновим

Цей культ та висадим його насіння,

І він засяє цвітом веселковим.

 

Алхімія сьогодні не на часі,

А камінь філософський не відкрити,

Дитину згубим, маймо на увазі,

Сидіти будем край розбитого корита.

 

В тривожні дні і потім в мирну пору,

Щоб наші діти мали перспективу,

Освіта мусить йти вперед і вгору,

Їх успіх буде лиш тоді можливим.