ПРОЙДЕ І ЦЕ - СОБІ ШЕПЧУ

І знов тягуча одинокість

Аж до печінок дістає,

Всю ніч верчусь у різні бо́ки –

Таке життя тепер моє.

 

І Новий рік уже надво́рі,

А я ніяк себе знайти

Не можу, та й, мабуть, не скоро

Зумію тугу відпустить.

 

Це не вона мене тримає,

Я не обмовився, бо сам

Її чомусь не відпускаю,

Мов втрачу щось, коли віддам.

 

Полегшення чи дочекаюсь?

Поки нема передчуття…

Давитиме, та не здолає,

Хоч мулятиме все життя.

 

Тоді б таки, мабуть відчулось

Полегшення в моїй душі,

Якби вона якось позбулась

Того, що силиться душить.

 

Одним би духом розірвати

Чіто́к моїх замкнутий круг –

Боюсь слабкі місця шукати,

Бо намистинок не зберу.

 

Немов буси́нки, дні проходять

Між пальцями, лише печаль

Тягучу та нудьгу наводять

Від одинокості, на жаль…

 

Сказав, що сам не відпускаю,

Але колись, та відпущу,

Терпіння маю – дочекаюсь,

Пройде і це – собі шепчу.