НЕМОВ З ДИТИНСТВА ПІСНЯ КОЛИСКОВА...

Я вдячний тим рокам своїм далеким

За те, що часто повертаються вони

До мене, наче з вирію лелеки,

У снах, хоч в ореолах настроїв сумних.

 

Тепер живем по новому, в комфорті –

Вода гаряча, душ, близенько магазин,

Реклами вздовж дороги на білборді,..

Що дістають, як алергія на полин.

 

Вся розкіш двадцять першого століття

Мене не тішить і не зігріва чомусь,

Нав’язливе набридло розмаїття,

Тому частенько у минуле задивлюсь…

 

Що там було і що сьогодні в мене,

Порівнюю з прискіпливістю на вагу,

В одній руці булого повна жменя,

Пуста коробка в другій, бо без посагу.

 

Якби було можливо повернутись

В минуле – заважає часова стіна,

Не можу я до нього дотягнутись,

Попереду лиш непривітна новизна.

 

Отак застиг, мов камінь край дороги,

Не можу ні вернутись, ні вперед піти,

І ні в кого просити допомоги,

Прикований мов ланцюгом до самоти.

 

Та все ж роки мої далекі знову

Навідуються часто у чарівних снах,

Мов із дитинства пісні колискові,

Як ніжні усмішки на маминих вустах.