БЕЗ ЖАЛЮ ПЛИН РОКІВ СПОСТЕРІГАЮ...

Життя людини, мов відерце із водою,

Від верху повне й чисте аж до дна.

Все хочеться прожить без хвилювань, в спокої,

Якби не щілочка у дні одна.

Дивлюсь без о́страху в мого життя відерце,

Там під водою десь чорніє дно...

З-під нього капає вода, мов кров із серця,

І може скоро мусить опустіть воно.

Тепер, в моєму віці, вже мені не жаль нічого –

Адже я не короткий вік прожив,

Хай в ньому не траплялося чогось значного,

Але й брудного там не залишив.

Без жалю плин років і днів спостерігаю –

Адже порядок цей нам не змінить,

Лиш налаштовую себе і сподіваюсь

Вік, що лишився, з гідністю дожить.

А далі?.. Далі вічності безмежжя

І камінь, де б згадалося життя,

Хтоcь зміг би оживити, як належить,

Життя моє, але без вороття...