В ПОЛІ СЕРЕД ЖИТА ВАСИЛЬОК СИНІЄ

В полі серед жита Васильок синіє,

Підніма голівку поміж колосками,

На когось чекає – про Ромашку мріє

З білими, як хмарки в небі, пелюстками.

 

А між тих хмаринок золоте сердечко,

Наче паляничка з печі виглядає,

Бджілку-трудівницю вабить, мов гніздечко,

А вона, де медом пахне, відчуває.

 

Навкруги Сокирки застеляють далі,

Десь Ромашка ніжна серед них згубилась,

Як її побачить? – Васильок в печалі,

Силиться-шукає, мабуть не судилось.

 

Вже надію втратив, та вдалось прозріти,

Дивиться, навколо поле все в Ромашках,

Білі їх пелюстки в житі серед квітів

Густо обрамляють золотисті кашки.

 

Тільки незадача, аж в очах рябіє,

Бо Ромашок в полі не порахувати,

Де ж ота єдина, про яку він мріє?

Васильку на неї нікому вказати…

 

Та й на нього схожих також серед жита

Васильків багато видно між колосся,

Польовим букетом розбуялось літо

Можна заблукати, так переплелося.

 

Ми також буває теж свою єдину

В натовпі шукаєм часто безуспішно,

Бо між штовханини теж знайти людину,

Хоч не безнадійна справа, та не втішна.