НА ДОЛЮ

Коли хлібину розрізали,

А мати ставила обід,

Окраєць перший відкладали

“На долю” батько або дід.

Ніхто  не пам’ятає часу,

З якого звичай цей в селі,

Та як обідали, щоразу,

Лишати “долю” на столі.

Ніхто не розумів, що значить

Її відкласти, тільки знав,

Цей звичай оберіг неначе,

Що людям завжди помагав.

Чи треба коренів шукати,

А може вірити і все,

Як першу скибку залишати,

Це й справді долю принесе?

Для кого ми кладемо “долю”:

Для предків ‒ хай нас бережуть,

А може, як пошана полю,

Або для тих, що хліба ждуть?

Не має значення ‒ це буде

Знак допомоги у біді,

Завжди його побачать люди

І доля не мине тоді.