З ДЯДЬКОМ НА ВОЛАХ

Я пам’ятаю дядька, як волами

Із ним поволі ми плелись до лісу,

–Гей-гей!– вставляв в розмову він між нами,

Воли вертіли лиш хвости жвавіше.

 

А дядько, по-колгоспному, не бритий

Вже тижнів два, у піджаку, в кашкеті,

Якраз дрескот – волам хвости крутити,

В гарбі пливем без тряски, як в кареті.

 

Ми їхали у ліс за колючками,

У ті часи топились ними печі,

Гребли їх в сосняку, не всім з дровами

Вдавалось стріть зимову холоднечу.

 

На конях швидше їхати, з комфортом,

Та транспорт гужовий був на розхваті,

Воли також возили першим сортом,

Спокійні, дужі, добрі та рогаті.

 

Як романтично їхать поряд з дядьком,

Неначе чумаки у Крим за сіллю,

Він самокруткою димить украдьком,

Годину їдем, не робота, а дозвілля.

 

Й донині сниться та мені дорога,

Воли-трудівники, аж спини в милі,

Із-під ярма похитуються роги,

І заздриш богатирській їхній силі.

 

Хіба навчитись можна на підводі

Чого-небудь, все просто і дрімуче,

Тоді ж пізнав я мудрість у народі,

Селянську душу щиру і співучу.

 

Сьогодні вже нема дядьків з волами,

А дітям нізвідки тепер вивчати

Народний побут, будуть із дірками

Їх душі, бо нема чим залатати.