ТІНЬ НЕ ВІДСУНЕШ В ПУСТОТУ...

По вже протоптаній доріжці

Мій день сьогодняшній пройшов

Як Діоген колись із діжки

Не висував я й підошов.

Мені, як і йому, закрила

Яскраве світло чорна тінь,

Не Александер, це ти, мила,

Затулюєш небесну синь.

Та Александер відступився,

А ти уже не відійдеш,

Я розумію, тож змирився,

Це, схоже, ти на мене ждеш…

Мабуть ще йтимуть дні за днями

Яскраві всім, та не мені,

Бо тінь та буде поміж нами,

Вона ось тут, ти ж … вдалині.

Не міг ніколи й уявити,

Що буду пить цю гіркоту,

Аж вовком хочеться завити,

Щоб тінь відсунуть в пустоту.

Рай на землі, а не на небі

Буденний він і без прикрас,

Життя близьких цінити треба,

Й любити тих, хто поруч нас!