Я РОЗВЕДУ БУЗКОВИЙ САД!

Диво дивне по схилах Дніпрових,

Наче хвилі із моря бузку,

Міріади кущів пурпурових

Прикрашають у травні ріку.

 

Де розкинувся Сад Ботанічний,

Ненароком потрапиш у рай,

Навесні там усе ідилічне –

Лиш милуйся й на повні вдихай.

 

…Розтривожила пам’ять зненацька –

Знов сьогодні буяє бузок,

Пригадався похід наш юнацький

В лабіринти схилястих стежок.

 

Мов сп’яніли тоді ми навіки,

Так бузок нам серця полонив,

Не було в нас від чарів тих ліків,

То ж не буде й тепер поготів.

 

В Ботанічний давно вже не ходим,

Та розводжу садок із бузку,

Щоб для пам’яті й для насолоди,

Бути з молодістю на зв’язку.

 

Прийде час – я букет наламаю

Піднесу до твоєї щоки,

З днем народження ним привітаю,

Для здоров’я й на довгі роки.

 

Й щоб була, як колись, молодою,

Я сьогодні бажаю тобі

Буть щасливою й над головою

Не тьмяніла б небес голубінь!

 

Не томися лишень від чекання,

Потерпи, хай кущі підростуть,

Зацвіте знову в серці кохання,

Почуття, мов бузок, розцвітуть.

 

А колись наша роща бузкова

Всім даватиме лагідну тінь,

І сп’янить, як і нас, загадково

Юні пари з нових поколінь…