І ХОЧ ПІД ФОТО НЕ ПІДПИСАНО НІЧОГО

Дитинство нелегким було в шестидесяті,

І так зійшлось – воно дісталось саме нам,

При каганцях сиділи у холодних хатах,

Раділи лиш в свята домашнім пирогам.

 

У ті роки горобина була рясною,

А по прикметам, що на лютий це мороз,

І справді, аж ”тріщав” він сніжною зимою,

Завжди підтверджував народний цим прогноз.

 

Горобина не їстівна, зате магічна,

Її клювали і синички й горобці,

Отак від голоду рятуючись щорічно,

Хоч ми й підносили їм крихти на руці.

 

Розчулило твоє з горобиною фото,

Яскраво пригадалися шкільні роки

Як найцінніше, що було серед марноти,

Як найважли́віші у книзі сторінки.

 

А мальви ці, мабуть, знімала біля дому,

Де вечорами по доріжці ходиш цій,

Не був я там, тому місця і не знайомі,

А мальви, як в селі вкривають травостій.

 

Не тільки в ті часи, як ми були малими,

Вони й сьогодні по країні розцвіли,

Націлені у небо стрілами стрімкими

Ростуть, щоб знову наші душі звеселить.

 

З Чернігівщини їжачка мені прислали,

Садок з крапивою для нього наче ліс!

Підняв, коли плоди потроху опадали,

На голки спритник спіле яблучко й поніс.

 

І хоч під фото й не написано нічого,

Та все, що ти передала, я зрозумів,

Бо ця ж з дитинства нашого веде дорога,

Тоді скупа краса нам чулась і без слів.

 

                        27-29.07.2022 р.