РОКИ НЕСЛИСЬ, НЕНАЧЕ КОНІ

Життя моє минуло в школі ‒

Немов одна тягуча мить,

Роки неслись, неначе коні…

Спиніться, дух переведіть!

Подумать лиш ‒ так літ багато,

Але чомусь не пригадать,

Яке було там справжнє свято,

За ним би щоб пожалкувать.

Розумне, добре й вічне сіяв,

Яке було і як умів,

Ту мить тягучу жив в надії,

Що зерна проростуть із слів.

Семидесятий ось минає…

Я зупинився і стою,

Дивлюсь, як сонце вже сідає,

І відкидає тінь мою.

Ой, коні, розтрясли від сходу

До заходу мої літа,

Лиш сивина у нагороду

Та за плечима марнота.

Мої роки, вони, як коні,

Аж до нірвани довезуть

Чекає захід там червоний

Невже і вся у цьому суть?