БУВАЄ, КОРИСНО ПОТРАПИТИ ПІД ЗЛИВУ

Під ноги дивлячись, ступаю обережно,

Вже сімдесят, отож спираюсь на ціпок –

Знедавна я, на жаль, від нього став залежним,

Бо не твердішає з роками в мене крок.

 

Та що про це, адже життя завжди прекрасне,

Тому йому радіти треба, хоч би що,

Тоді сама собою радість ця не згасне

Лиш не втрачай її ніколи й ні за що.

 

Яскраво світить сонце, лиш хмарки на небі,

До нас нарешті літо лагідне прийшло,

Немає в парасольці, начебто, потреби,

Іду поволі та любуюся селом.

 

Вже більше півжиття пройшло в селі Щасливе,

А нині ось живу у комплексі 7’Я.

Але… Не пригадаю ще такої зливи

З тих самих пір, коли ще був малим хлоп’ям.

 

Бо хлинула вона, немов прорвавши небо,

Немає поблизу подітися куди,

Не можу бігти, та сховатись треба,

Промок до нитки, а продовжую брести.

 

Під стріхи гаражів ховався переждати,

Та спроби ці хисткі ніяк не помогли,

Тут зрозумів, що у всьому є благодаті,

Й до них кругом тонкі доріжки пролягли.

 

Прийшов додому, мокре з себе став знімати,

Й відчув, не по рокам енергії заряд,

Сидів би дома, чи б вдалось мені дізнатись,

Про ту приховану енергію – навряд.

 

Буває, корисно потрапити під зливу,

Вона, як з мене, зніме втому від життя,

Поможе стать бадьорим, сильним і щасливим,

Немов відмиє потуснілі почуття.