БУВАЄ НЕ ВЕЗЕ, ТА Й ВЕЗЬНЕ!

Лежать на ящичках поштових

Квитанції від Газмережі,

В нових конвертах паперових,

Хай жителі пильнують-стежать.

 

На восьми поверхах по вісім

Квартир у нашому пі’їзді,

Конвертів, як дерев у лісі,

Свіженьких, мов весняне листя.

 

Перебирав їх по одному,

Шукаючи свого в надії,

Що швидше з ним піду додому…

Та й зупинився в безнадії.

 

Мого чомусь ніде немає,

Невже забрав хтось – переплутав?

Давай я ще раз пошукаю,

Таки він десь же мусить бути!

 

А він був – важко догадатись

В поштовій скриньці, дуже дивно!

Чому усім не повкладати

Як і мені б, хоч інстиктивно?

 

Не повезло мені спочатку,

Всі переглянув, як для сміху,

Та все ж поцілив у десятку –

Везьнуло, мов чортам на втіху.

 

Виходить, що таки буває,  

Що не везе, та все ж і везьне…

Хоч кажуть, що чудес немає,

Та справ не відаєш небесних.