ПОХМІЛЛЯ РАДІСТЬ ЗМІНИТЬ НА ПЕЧАЛЬ

Збрешу, сказавши, що не пробував спиртного

Ніколи, бо було таки вряди-годи,

Та дозволяв собі лиш пригубить, їй-богу,

Ну, а застілля в нас бувають не завжди.

 

Та трапилося хворе серце лікувати –

Донесхочу погостював у лікарів,

Хотілось дуже вирватися із палати…

І ось день виписки нарешті зажеврів.

 

Як водиться, з’явився лікар з інструктажем,

Мені по пунктах розпорядок описав,

Коли які пігулки пить, детально каже,

Й що довго проживу, вкінець пообіцяв.

 

Дружина біля нас сиділа наготові

Та строго знаки подавала все мені,

Щоб я уважно слухав, а не поверхово,

Не пропустив важливого у метушні.

 

А я сиджу, в очах і радість, і тривога

Із нетерпінням вирватися на лиці,

Розгублений мабуть, бо в думках вже дорога,

Та лікар все сидить щось на стільці…

 

Мабуть в очах моїх була ота тривога,

А ескулап невірно, схоже, зрозумів,

Отож промовив, підморгнувши: – Можна трохи!

Але міцного! – згодом потім уточнив.

 

Можливо, думалось йому: це я тому хвилююсь,

Що випивати вже тепер для мене зась,

Не бачу виходу, отож, мабуть, турбуюсь

І тріпочусь, мов в сітці спійманий карась.

 

Тепер, як радив лікар, трохи вечорами

Вживать для серця по півчарки і судин,

Частіше став, адже кінець не за горами

Коли – не знаєш, тільки що лише один.

 

Буває, за столом той, хто мене вже знає,

Здивувується, хай жартома, а то й всерйоз

З кривою трохи посмішкою запитає:

– Що це за дивний в тебе симбіоз?

 

Було, перевертав багато років чарку,

А це вже, схоже, часто й без відмов,

Як той карась, дивись, та й клюнеш на ”приманку”–

Тепер до чарки не байдужість, а любов?

 

У мене запитання в тон завжди готове:

А скільки всього діжок кожному із нас –

На круг приблизно вийде десятивідрових?

У мене особисто немалий запас!

 

Відро чи два мабуть ще встигу спорожнити,

А решту віддавати й ворогам не жаль,

Та й їм даю пораду вчасно зупинитись,

Похмілля тільки радість змінить на печаль.