ХОЧ ЛІТ-РОКІВ НАБРАЛОСЯ Й БАГАТО!

Було й собі б якось до ювілею

Хоч що-небудь віршами написать,

Та не домовлюсь з Музою своєю:

"Не стану" – вперлася – "допомагать!"

 

Бо літ-років набралося багато,

Аж спину ними тягне до землі,

Так, ювілей, але чи справжнє свято?

Багато-що сховалося в імлі…

 

Не заслужив за сім десятків років? –

Її спитати хочеться мені,

З якого не підходь до неї боку

Вона не чує – десь вдалечині.

 

Ну що ж, не розміняюсь на образи,

Обходитись без неї буду сам,

Зліплю до купи ці буденні фрази

Й подякую за поміч небесам.

 

Чого ж собі сьогодні побажати?

Щоб рідні всі здоровими були

Й одне одного вміли поважати!

Розумними онуки щоб росли!..

 

А ще мені самому б трохи віку,

Щоб правнуків побачити й почуть,

Чого ще побажати чоловіку?

Хай збудеться хоч це, все оплачу!

 

В Артема успіх й Муза тут відразу –

В душі з’являється новий акорд,

Летять слова назустріч, мов в екстазі,

І я розплутую римований кросворд.

 

А в Жені нові грамоти й медалі

І Лера записалась в перший клас,

У діда радість в самому розпалі,

Бо Муза зве його на свій Парнас.

 

Отож за Музу я налив півчарки,

За близьких ще сьогодні підніму,

Тепер все зрозуміло й без ремарки,

Без натяків, пояснень – напряму!