І НАСТАЛО ЗНОВ ЛІТО...

Ось і знову вже літо,

Хоч весна пролетіла,

Що її й не помітив

Ні душею, ні тілом.

 

На бруківці не бачив

Роси я на світанку,

Соловейко одначе

Заспівав перед ранком…

 

Крізь туман, через хащі

Одиноку руладу

Чув, та й то не найкращу,

Ще й з далекого саду.

 

Не такі були весни,

Як жили ми з тобою,

Тільки вже не воскреснуть,

Розумію з журбою.

 

Так і житиму далі,

Не чекаючи осінь,

Бо із нею в печалі

Пам’ять знов заголосить.

 

А весна відшуміла,

Не приносячи радість,

Серце знову марніє

Без утіхи й відради.

 

Спогад лиш потривожить

Й буде довго боліти,

Сльози очі зволожать,

Та куди тут подітись?..

 

А за травнем вже знову,

Нове літо настане,

Та з тобою в розмовах

Туга все ж не розтане.

 

Я не знаю, як далі

Мені жити самому –

Не радієш в печалі

Й не розкажеш нікому.

 

Отакі мої справи,

Ти лиш бачиш із неба –

Іншим це не цікаво…

Тому плакать не треба.