ЛИШЕ Б ХОТІЛОСЬ – ВСЕ ЗУМІЄШ !

Приємно, як в прості слова

Вдається влучно вкласти душу

Так, щоб приймала й голова,

І я їх відшукати мушу.

 

Бо за́йнятись немає чим,

Радію як прийде натхнення,

Сумую, як зника, мов дим

Воно, таке вже сьогодення…

 

Життя пливе за днями дні,

Я п’ю гіркі мікстури долі,

Ще літо мариться мені

Щасливе й лагідне до болі.

 

Слова шукаю, а знайду –

Вони мене, як літо гріють,

Я їх в рядки мерщій кладу

Й про нові знахідки вже мрію.

 

Коли вдається ще знайти,

Себе питаю: – Чи щасливий?

Не знаю, що відповісти,

Тепер вже й щастя полохливе.

 

Життя нехай не затиха,

Літа ще будуть довгі-довгі,

Струмок між трав не висиха,

Без перешкод і без порогів.

 

Скажу: “чогось уже нема” –

(У першу чергу головного) –

Сльозу накотить крадькома,

Як лиш подумаю про нього.

 

Та сам з очей її змахну, 

Жену сумну від себе думу

І ширше душу відчиню

Для радості, а не для суму.

 

Не мрію про майбутні дні,

Живу не вчора, а сьогодні,

Події в ньому головні

І не кажіть, що ви не згодні!

 

В уяві стану молодим

І літо знов мене зігріє,

Туга розвіється, як дим,

Лише б схотілось – все зумію!