ВІРШІ НЕХАЙ ПІДТРИМАЮТЬ МЕНЕ!

Мабуть життя вже добігає до кінця,

Бо паспорт восьмий розміняв десяток,

Морщини й сірість вже не згладяться з лиця –

Вони років прожитих відпечаток…

Та суть життя людей не тільки у роках –

Адже вони лише відрізок часу,

А важливіше те, який пройшов ти шлях,

І скільки ще енергії в запасі.

Можливо ти сто років тільки проживав

У нірці чи печері неглибокій,

А головне робити навіть не почав,

Хоча його здійснити досить й року.

Дивіться не в своє минуле, а вперед,

До головного може ближче й кроку,

Та щоб побачити жаданий силует

Зніміть з очей туманну поволоку.

Тоді життю не буде видно ще кінця,

Зрадливо паспорт вік твій не покаже,

Морщини й сірість зовсім зникнуть із лиця,

Їх молодечий блиск очей замаже.

То що ж тепер візьму собі за головне? –

Ламав я голову й прийшла ідея –

Нехай вірші мої підтримають мене,

Продовжать вік, як справжня панацея.