І ЗУСТРІЧІ, І ПРОЩАВАННЯ

І зустрічі, і прощавання

Завжди, як вперше чи в останнє…

Душа тремтить, і серце тисне,

Сльозу підкотить ненавмисно.

 

Щоб наше серце не грубіло,

Й любити близьких ніжно вміло,

У грудях навіть і в чавунних

В людини є найтонші струни.

 

Чому соромимось людського,

Чи страшно почуття палкого?

Як все вогнем в душі спалити,

Вже марно буде сльози лити.

 

Буває, пізно це відчуєш,

Тоді себе вже не врятуєш,

Тому вслухайся щохвилини

У душу, поки ти Людина.

 

Я вірю, що й злочинець плаче

В кутку тихенько, де не бачать,

Бо каяття гірке, колінне,

Прийде й до нього неодмінно.

 

Та хто сказав, що каяттями

З великими лише гріхами

Боротись слід, буває мучить

Сумління також неминуче,

 

Якщо не зміг ти попрощатись,

Чи часто забував стрічатись,

Коли тебе чекали близькі,

Хто колихав твою колиску.