ВОВКИ І БЕЗ ОВЕЧОК СИТІ

Куди, скажіть, мені подіти

Студентські дні, роки і миті?

Без них не хоче й старість жити,

Поки я тут, на цьому світі.

 

Лягаю спати й просинаюсь –

Вони у пам’яті постійно…

Дзвінка чи зустрічі чекаю

В нудьзі роками безнадійно.

 

У небі сонячно чи хмари,

А ми без квітів й шоколаду

Щодня, коли скінчались пари,

Спішили Ботанічним садом.

 

На Кловський, в Бровари й Бориспіль

Проводив вас, а сам трамваєм…

Стежки студентські, хоч тернисті,

Мені тоді здавались раєм.

 

А потім часто зустрічались,

Коли був привід, чи й без нього,

Так буде все життя, здавалось, –

Ми давні друзі й слава Богу.

 

Первістку нашу охрестили,

Ми з Лідою були вам вдячні,

Здавалось, дружбу й це зміцнило,

Та вийшло, мабуть, необачно.

 

Востаннє бачились у мене

Коли стрічав шестидесятий,

Хто ж знав, що так життя поверне,

Й не станем більше зустрічатись.

 

Але чому? Невже дороги

Нам перебігла чорна кішка?

Чи не було ні в кого змоги? –

Припущення це, як насмішка…

 

Вже рік минув, як я без Ліди,

Жаль тільки, правди не дізнаюсь,

Що ж, не питатиму в Феміди,

Без відповіді так й сконаю.

 

Хай зігрівають спраглу душу

Студентські дні, роки і миті,

Юнацьку вірність не порушу

Вовки і без овечок ситі.