ВСЕ ВИГЛЯДАЄМО ОНУКА

Нові канікули надходять,

Ми виглядаємо онука,

Та знову радощі обходять

І душу обгорта розпука.

 

Колись часу не вистачало,

Було яскравим все навколо,

Роїв подій не помічали,

Які гули, неначе бджоли.

 

Тоді приходили тривоги,

Та з ними радощі й надії,

Вдень святкували перемоги

І клали під подушку мрії.

 

Не думалось, що пройде швидко

Життя яскравою дугою

І десь загубиться, як нитка,

Настане старість із нудьгою.

 

І ось тепер одноманітно

Проходять прісно і тягуче

І дні, і ночі непривітні,

Як в сірості туман повзучий.

 

Бува, дитинство пригадаєш,

Неначе казку, біля діда,

А сам онука виглядаєш,

Немов зима чекає літа.

 

Похмура думка докучає,

Перебираєш, як намисто

Події і себе питаєш:

Чим завинив я особисто?

 

Затьмарить зустрічі розлука

Немов ворон похмура зграя... 

Нема часу тепер в онука,

А виросте, то чи й згадає?