ВЕСНЯНІ ПАГОНИ У ПОРУ ПАДОЛИСТУ

Щоб не забуть Малої Батьківщини

(Бо в пам’яті вона тьмяніє із роками)

І зберегти живі її картини,

Спілкуєшся усе частіше з земляками.

Це через них вона приходить знову,

Коли дитинство спільне разом пригадаєш,

Ведеш про рідне з рідними розмову,

Від цього найдорожче в серці оживає.

Здається, у оті терпкі хвилини,

Ти, мов колишній, юний, знову повернувся,

І  відчуваєш в час наш швидкоплинний,

Що до Малої Батьківщини доторкнувся.

Вдивляєшся в забуті краєвиди,

Що крізь туман пливуть у полосі барвистій –

Минулого й сучасності гібриди,

Весняні пагони у пору падолисту.

Нагода трапилася й цього літа,

Усі ми з’їхались в село, щоб ще згадати,

(Хто зміг і хто живий, з усього світу)

Наш випуск, в рік вже ювілейний, п’ятдесятий.

Когось не бачив десять довгих років,

А двох, повірить важко, цілі аж піввіку!

Життя розкидало в світи широкі

По часу нас і кілометрами без ліку.

Щасливі всі були й не приховалось,

Їй-богу, ради зустрічі такої варто

Щоб в серці тьохкало й в душі співало,

Вихрилось танцем в молодечому азарті.

Збираючись додому, обмінялись

Адресами і телефонів номерами,

А як прощались, сумно усміхались:

“Чи вдасться, друзі, стрітись знову з вами?”

Не в'янули в очах на це надії,

Як пагони весняні в пору падолисту,

І грітимуть про зустрічі нас мрії,

Шляхом додому, що лежить крізь даль імлисту.

                             6.08.2018 р.