НОВЕНЬКОГО ЧЕКАЮ "КОМПРОМАТУ"

Серед людей, що зустрічались по життю,

Є особливо незабутні і яскраві,

Хоч загадкові, та приємні сприйняттю,

Вони завжди неповторимі, чим й цікаві.

 

Тепер доводиться коли й роки чекать,

Щоб зустрічі, мов кості доміно, складались,

Та стрінемось – сприймаєш, наче благодать

І довго потім згадуєш, як спілкувались.

 

Було, не зустрічалися із кимсь давно,

Олену Олександрівну також не бачив

Вже років два, та відізвалась все одно,

І я, мов долі знак, собі це розтлумачив.

 

Бо лиш вона одна серед колег могла

Мене з усмішкою грайливо привітати,

А вчора дзвонить – відчую, зберегла

І тембр і вміння говорить, мов щебетати.

 

Нехай солідний теж педагогічний стаж,

Та, як колись, вона мені все ж учениця,

Додався тільки неповторний цей кураж –

Як в небі журавель, а не в руці синиця.

 

Жартує: – Ось зберу новенький ”компромат”,

І несподівано у гості завітаю,

Тоді не допоможе вам і адвокат,

Я, посміхнувшись, головою лиш хитаю.

 

Бо вже пройшли часи, мов канули в пісок,

Нема кому, на жаль, на мене пожалітись,

Весною знов лиш розквітатиме бузок,

Тож буду радий із тобою хоч зустрітись…