У НИХ ТАЛАН НЕ БРАТИ, А ДАВАТИ

Завжди людина своєрідна й особлива,

Як пильно придивитись ˗ в кожної родзинка,

Буває невибаглива, або ж примхлива,

Душа розкрита, чи зачинена, мов скринька,

В очах поблискує сльозинка чи крижинка,

Та лише в деяких написано ˗ щаслива.

В різноманітності людській та буйноцвітті,

Коли зустрінешся з людиною такою,

У неї помисли прозорі і відкриті,

Не підведе вона, поділиться з тобою,

Завжди ці люди-самородки рідкі в світі,

В каратах мірять треба їх, а не різьбою.

На довгому віку й мені такі стрічались,

Адже по усмішці їх легко розпізнати ‒

Завжди не просто, а привітно, усміхались,

І тільки в них талан не брати, а давати.

Усі вони у пам’яті й закарбувались,

Жаль лиш, на пальцях можу їх порахувати.