ВДАЄТЬСЯ ДОБРЕ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ РАЗ!

Проходять ночі, мов туман повз мене,

А я, як з гіпсу ста́туя з веслом,                        

Ховаю під собою сокровенне,

Дивлюсь вперед закопченим чолом.

Не бачу вже застиглими очима,

Видніє лише те, що віджило,

Лице покрите пилом, наче гримом,    

На ньому радощів, мов не було.     

Я спробував на себе оглянутись

Видніється мені лиш сірий сум,              

А хочеться із гіпсу повернутись,

Згадавши кольори колишніх дум.

Ось промінь сонця крізь туман пробився

І я приплив енергії відчув,

Від цього наче знову народився,

Навколо свіжий вітерець подув!

Оптимістична думка, як надія,

Прийшла за цим легеньким вітерцем,

І спонукала змалювать стихію –

Веселку кольоровим олівцем.

До статуї із гіпсу не вертатись,

Давати пробую собі наказ,

Зробить – одне, а інше – це писати…

Вдається добре лише через раз!