ТАКОЮ ТИ, ПРИГАДУЮ, БУЛА...

Колись була тендітною і ніжною,                   

Загадками світилася в очах,

Водночас і однаковою й різною,

Але цікавість пробивалася крізь страх.

 

А очі розумом ясніли з глибини,

Він тихо поміж бісиками жив,

Допитливо шукав у всьому новини,

Розвіюючи сутінки, служив.

 

Щось в ній було якесь незвичне – відгадай,

На це й звернув увагу я мабуть,

Із нею може в пекло, може в рай,

Але незвідані стежинки приведуть.

 

Сталевий мала стержень до життя

Тому було й не легко з нею жить,

Та все виходило завжди, як треба, до пуття,

І ось, на жаль минулось, зникло вмить.

 

Такої господині важко відшукать,

Було, що під руками в неї все горить,

Не звикла змалку руки опускать,

Та перелічувати – довго говорить.

 

Учителькою математики була –

Від Бога – кажуть люди про таких,

Кути в стосунках обійти завжди могла,

Щоб вийти з ситуацій не простих.

 

Однаково любити вміла всіх людей,

А був у неї ще й талан кохать,

Таких, що вміють притискати до грудей,

Серед людей не легко відшукать.