ЛИСТОЧКИ ДНІВ МОЇХ

Де календарний був листок,

Тепер лиш слід після відриву ‒

Він, мов відкушеного криво

Паперу жовтого шматок.

В календарях, що на стіні,

Чи не щодень рясніють дати,

Але не жаль їх відривати,

Хоч там і радісні, й сумні.

Не так, як у календарі,

Листочки днів моїх поволі

Зшивались у щоденник долі,

Неначе свідки й митарі.

А там, за кожним тим листком

Лежать мого життя хвилини,

В рядки писались швидкоплинно,

Карбуючись, як молотком.

Стряхти від пилу та золи,

Протерти аж до позолоти

І пролистати вкотре потім,

Адже усі вони були…

Теж своєрідний календар,

Листочків лиш не відірвати,

Не раз їх можна відзначати,

Й не раз тримати, як удар.