ФАНТОМИЙ БІЛЬ ТЕРЗАЄ ДУШУ...

Є руки й ноги, дякувати долі,

Нічого в мене ніби не болить,

Та часто дістають фантомні болі,

Не відчуваєш, та прихоплять вмить…

 

Тепер сестри й батьків уже немає,

Благословенний давній час минув,

Запитую себе, але не знаю,

За що караюсь, за яку вину?

 

Дружини пам’ять також кровоточить,

Фантомний біль надовго дістає,

Прошу і душу, й серце й пам’ять: – Досить!

Та спокою мені це не дає…

 

Коли фізична втрата – зрозуміло,

Фантомний біль – це комплексний синдром,

Та в мене він в душі, а не у тілі,

Гризе її невидимим щуром.

 

Лишилися в душі найближчі люди,

Їх пам’ять ніжно й міцно береже,

Фантомний біль, бо їх уже не буде,

Але душа запитує: – Невже?

 

Невже з минулого не повернути,

Їх, щоб до себе міцно пригорнуть?

До кого ж за порадою звернутись?

Коли ж фантомні болі відійдуть?

 

Та відповіді в розумі немає,

Бо болі будуть мучити завжди,

І це не заперечиш – точно знаєш –

Відпустять, як підеш сам назавжди…