ВІТРЯК МОГО ДИТИНСТВА

Вітряк мого дитинства не махає,

Давно крильми своїми загадково,

Того, що в нас було колись, немає,

Не повернутись нам в ту казку знову.

Чого ж тоді воно нам сниться й сниться,

У небі журавель, дивись, курличе,

Яка велика і красива птиця,

А ми все хочем приручить синицю.

Бо тій синиці крихти віддавали,

Які вона збирала із долоні,

Її оперенням строкатим любувались

Через замерзле скло на підвіконні.