КОРНІЯЦІ МИХАЙЛУ ЯКОВИЧУ (з нагоди 80-річного ювілею)            

Погляд з-під злегка кошлатих брів

Глибоко посаджених очей

За́вжди енергетикою грів

Аскетичне і просте лице.

 

Хоч статуру не могутню мав,

Та його тендітним не назвеш,

Постать діями компенсував

Поряд з ним сильнішим теж стаєш.

 

Заряджати всіх йому було

Легко, мавши унікальний дар,

Як ліхтар, світилося чоло,

І тоді він був твій володар.

 

Поряд з ним вертітися не смій,

Не крути, працюй на результат,

Не любив без діла метушні

І не допускав він часу втрат.

 

За́вжди генератором ідей

Виступав без втоми та хитань,

Мобілізувати вмів людей,

Кожен також з ним у рівень стань!

 

Не портрет диктатора це, ні!

Не тремтиш, бувало, перед ним,

Лише на його ти стороні,

Cтопроцентно згоден із усім.

 

Ось такі були колись у нас

Велетні, хай малопоказні,

Вже нема таких, змінився час

Видно лиш полову на стерні.

 

Рідко за останні двадцять літ

Удавалось бачитись з самим,

Та не вилиняв, не стерся слід,

Впізнаєш його усе ж таким.

 

І сьогодні не назвеш його

Немічним, байдужим чи старим,

З поглядом, наповненим того ж,

Що асоціюється із ним.

 

Не даремно прожилось життя,

Не забудуть люди добрих справ,

Справи ці не кануть в небуття,

Бо лиш благородні обирав.

 

За життя він пам’ятником став,

Для бориспільських учителів,

Скромний і величний, без оправ,

Та на довгий ланцюжок років.

 

Щедрістю уміє дарувать

І усмішка добра на устах,

Хай для нього ще летять-летять,

Як у небі журавлі, літа.