ДЕ БУЛИ БУЗКОВІ КРОНИ

Там, де були бузкові крони,

Тепер пожухла і руда,

Немов іржавої корони,

Краса колишня відцвіта.

 

Не осипається ще довго

З верхівок потім рудизна

І не приваблює нікого

Плодів краса непоказна.

 

Зернятко там у кожій дольці

На смак гірке і несмачне,

Ні горобцю воно, ні сойці

Аж до зими неїстівне.

 

Буває, камінь зовсім тьмяний,

Його огранять − загорить,

Коштовним у оправі стане,

Що блиском може осліпить.

 

Бузок лише у травні сяє

І дуже швидко відцвіта,

Красу у пам’яті лишає

Допоки й листя обліта.

 

Як дивишся на зелень крони,

Ховаючись в тіні бузку,

Пригадуєш його бутони

Тоді, ще в голому садку.

 

Колись і я так закохався

У тебе, як в бузку букет,

Ніколи вже не розставався,

Ціню, як на руці браслет.

 

Тепер ми вже повідцвітали,

Лишилася непоказна

Любов, що нам тоді дісталась,

Коли буяла та весна.