ТЕПЕР МІЖ НАМИ СТІКСА ВОДИ

Частішими стають припливи

Невтішної вечірньої нудьги,

Беззахисним і нещасливим

Безцільно оглядаюсь навкруги.

 

Не відпускав одну в дорогу,

Та ти сказала, що тобі пора,

Не зрозумів через тривогу,

Що йдеш востаннє з нашого двора.

 

Тепер між нами Стікса води,

А ти і я по різні береги,

Але ніде не видно бродів,

Щоб нам зійтися знов через страхи.

 

Ти з того берега чекаєш

Чого не знаю, може і мене,

Очима, мов сліпа, шукаєш

Важливе щось, що саме, не збагнеш.

 

Я хочу протягнути руку –

Мені видніше, радо б допоміг,

Та через Стіксову багнюку

Ніде нема ні мосту, ні доріг.

 

Ріку самому не здолати,

Харон лиш душу б міг перевезти,

Забравши тіло замість плати,

Яке у жертву треба принести.

 

Що ж, алегорії спливають

Й реальність відображується в них,

Від цього люди прозрівають

І уникають помилок гірких.

 

Тепер частішають припливи

Невтішної вечірньої нудьги,

Беззахисним і нещасливим

Вдивляюсь в протилежні береги.

 

Нікому я не побажаю,

Що випало на старості мені…

Не знаючи за що, терзаюсь

Й за що горю душею у вогні.