СТРЯХНУСЯ І ПОРОЗГАНЯЮ ХМАРИ!

Стараюся боротись із безсонням,

Та успіхів суттєвих все ж не відчуваю,

За днями дні проходять монотонно,

А задоволення життям усе спадає…

 

Планую зранку кожен день заповнить,

Подіями шеренгою, як по ранжиру,

Але, коли вечірній гонг продзвонить,

Немає відчуття ні успіху, ні миру.

 

А хочеться робити щось вагоме,

Такі кори́сні справи, щоб запам’ятались!

Та де ж їм братися, як сам щоденно дома?

Тому із часом всі бажання й вривались…

 

І так і сяк підшукував підходи,

Та не в’язались знахідки чомусь докупи,

Не догори вели, а вниз ці сходи,

Похмурі й темні, як щербаті зуби.

 

Знов хочеться почать велику справу,

Але атрофувались стимули колишні,

Тускніли й не світилися яскраво,

Ідей би, та ідейки лиш невтішні…

 

Нічого! Ще лаштунки не закриті,

В спектаклі кульмінація моя в розгарі,

І козирі в руках є ще не биті,

Стряхнуся та й порозганяю хмари!

 

Ніколи не буває надто пізно,

Як вчасно розігрітися адреналіном,

Приспів також не буде зайвим в пісні,

Коли з куплетом заспівати воєдино!

 

Тож крок за кроком стану підніматись,

Задуманого ще не зроблено багато,

Рукам зубами поможу триматись

Й на нашій вулиці ще знову буде свято!