БУДЕМ НЕСТИ СВОЇ НОШІ

Наші дружини у вирій,

Як лебедиці злітають,

Й наче хмарки білокрилі

В небі блакитному тануть.

Мусим тепер доживати

У самоті вік без пари,

Крил нам ще рано складати,

Й падать на землю з-під хмари.

Нас ще в польоті тримають

Свіжо описані круги,

Начебто не відпускають

З пам’яті наші подруги.

Й слід на землі залишився –

Діти, онуки та друзі…

Схоже, кінець загубився

Десь там, на дальньому крузі.

Будем нести свої ноші,

Хай вони тягнуть нам плечі,

Йтимемо так, скільки зможем,

Кроком непевним, старечим…