ЛЕГЕНДАРНИЙ ПІВНИК З БОРОДЯНКИ

Сидить цей півник у музейній клітці,

Мов легендарний фенікс відродився,

Хазяйнувати звик на курнику в повітці,

Тепер в музеї, звісно – розгубився.

 

Та ні, тут не про того йдеться півня,

Який у темряві горлає до світанку

І випробовує господарю терпіння,

Аж поки той не з’явиться на ґанку.

 

У нашій хаті теж такий водився,

Подарували на весілля, хто – забулось,

На кухні, на полиці він обжився,

Хоч кукурікання його й не чулось.

 

Бо він із роду керамічних сувенірів,

Виблискував боками розписними

Й, розкривши дзьоба, кукурікнуть мріяв,

Як водиться, перед подругами своїми.

 

Колись були такі недорогі у моді

Ці сувеніри в кожнім домі по сервантах,

Любили їх у нашому народі –

І півників декоративних й кукол в бантах.

 

Як навіть вийдуть з моди, викинути шкода –

Але нікому все ж не подарують,

Бо раптом буде треба, випаде нагода,

Нехай лежать – не заважають, не дратують.

 

І ось таку нагоду й ми діждались –

Із Бородянки звістка прилетіла,

Що півник уцілів, де все порозбивалось –

Руїною стоїть будівля погоріла.

 

Його прозвали “Півник з Бородянки”,

Тепер він, як реліквія в музеї,

По праву, не з чиєїсь забаганки,

Займає чільне місце в галереї.

 

Такий же півник свідком в нашім домі буде

Нагадувати про війну і дивувати,

Щоб лихоліття пам’ятали люди,

А він нехай від них оберігає хату.

 

Тепер служитиме він артифактом

І символом незламності народу,

Який не скориться зненацька й раптом

Й нікому не віддасть свою свободу.

 

Дорожчий за банкноту в гривню номіналом,

Від бомб чужинців заворожений навічно,

Майбутнім поколінням буде ідеалом,

Для пам’яті священним і трагічним.

 

Та чи з таким дарунком впору позувати?

Така реліквія на сум наводить,

І місце й форму треба вибирати

Щоб не образити і не нашкодить!