ПРО САМОТНЬОГО ЛЕЛЕКУ

Прилетіли з вирію лелеки,

Хоч війна, та тут їх Батьківщина,

Відмахала крилами здалеку

До гніздовищ зграя їх пташина.

Прилетіли, в небі закружляли,

Силуети їхні чорно-білі,

З висоти домівки впізнавали

З хвилюваннями, чи гнізда цілі.

Все життя живуть вони у парі

Вірність зберігаючи довіку,

Піднімаються під самі хмари

Мов у вальсі про любов велику.

В серпні лелечат своїх на крила,

Піднімати будуть, щоб у вирій

Долетіти вистачило сили,

Й там їх не дістали хижі звірі.

Та один самотнім залишився,

Он тепер сидить в гнізді без пари,

З долею гіркою не змирився

І клекоче з сумом в сірі хмари.

Так в житті й серед людей буває,

Літ багато пройде у любові,

Раптом глянеш, пари вже немає...

Лише клекіт сам з собою у розмові.