КОЛИ НЕ ГОЛОВА, А РОЗУМ ЛИСИЙ[1]

З початку травня мучила ідея

Постригтись на́голо одну дівчину,

Хотілось стати витонченою, мов камея,

Та глянула – щетина навіть є на свинях.

 

– Чи сповна розуму? – подумалось нещасній,

– Якось інакше б, щоб не зовсім лисо!

Все ж значно красивіше навіть в шерсті власній,

Й обличчя буде схоже не на писок.

 

Вагаючись, поради запитала в мами –

А та лиш похитала головою…

Але якщо і мама не знайшлась словами,

Подумалось – Погодилась зі мною!

 

Вона несміло на́голо стрижеться вперше,

Що може вийти з того, як дізнатись?

А раптом череп динею лице довершить?

І в чому ніс свій нестандартний приховати?

 

За тиждень зачіску стару не відновити,

На лису голову звалився клопіт,

Невже у хусточці по вулицях ходити?

Дістали сумніви, прискіпливі, як допит.

 

Але схотілось змін, звикай до них терпляче,

Відомо – красоті потрібні жертви,

Вона не зрозуміє їх і не віддячить,

Примхлива, інколи страшніша смерті.

 

То не біда, коли сміятись будуть з тебе –

Борги твої, твоя за них і плата,

Але рекламувати іншим їх не треба ‒

В чужих помилках будеш винувата!